Перейти к основному содержанию

А якщо не НАТО?

Щодо пропозиції Президента Порошенка записати в Конституцію України прагнення стати членом НАТО. А чи потрібно воно нам?

Однією з топ-тем української політики останніх тижнів є пропозиція Президента Порошенка записати до Конституції України прагнення стати членом НАТО. Десятки, а може сотні коментарів заполонили пресу, ТБ та Інтернет. Підсумок цих коментарів можна звести у кілька фраз:

1. Наше членство в НАТО не залежить від запису цього бажання в Конституції, а залежить від бажання членів НАТО

2. Такий запис у Конституції не підвищить рівень нашої безпеки

3. Вельми ймовірний провал цієї ініціативи при голосуванні у Верховній Раді тільки дискредитує ідею

4. Після саміту НАТО 2008 року членство для нас вельми сумнівне, принаймні в більш-менш прогнозованому майбутньому

5. Пропозиція Порошенка не більш ніж рекламний трюк напередодні виборів наступного року

Не маю намірів повторюватися та додавати голос до цієї критики, пропоную подивитись на проблему прагматично. Питання має виглядати так «Який союз, якщо не НАТО, може забезпечити інтереси України у сфері безпеки та розвитку?» Досвід останніх 70 років свідчить, що такий інструмент безпеки та розвитку є, його дієвість доведена часом і реальними результатами. Це двосторонні договори з США, які в американському законодавстві унормовані і систематизовані з 1989 року під назвою MNNA (Major non-NATO Allies), що перекладається як «головні союзники поза межами НАТО». Так, це не багатосторонній союз на кшталт НАТО, це спеціальні двосторонні відносини  США з найважливішими союзниками, які не відносяться до сфери дії НАТО.

На 2018 рік до MNNA належать 16 країн і Тайвань (де-факто країна, хоча й не член ООН). Ось перелік цих країн:

  • Південна Корея
  • Японія
  • Ізраїль
  • Австралія
  • Єгипет
  • Йорданія
  • Нова Зеландія
  • Аргентина
  • Бахрейн
  • Філіппіни
  • Таїланд
  • Кувейт
  • Марокко
  • Пакистан
  • Афганістан
  • Туніс

Що дає MNNA союзникам США?

  • Доступ до участі у програмах досліджень і розробок Міністерства оборони США, в тому числі отримання у кредит обладнання й матеріалів для цих програм
  • Участь у протитерористичних заходах
  • Закупка протитанкових набоїв зі збідненого урану
  • Пріоритет у закупівлі надлишкового майна у Міністерства оборони США (це може бути не лише сухпайки, а й будь-яка зброя)
  • Володіння військовими резервами, що належать Міністерству оборони США, які знаходяться за межами американських військових баз
  • Дозвіл на використання американських фінансових джерел для закупівлі або лізингу військового обладнання
  • Взаємні навчання
  • Дозвіл для компаній союзної країни брати участь у тендерах Міноборони США на обслуговування та ремонт техніки за межами США.

Тільки перший пункт цього переліку вже вартий того, щоб домагатися MNNA усіма можливими силами, бо, маючи перспективу багаторічного військового протистояння з Росією, не можна покладатися на армію з технічним оснащенням типу АК та Т64, яке застаріло вже на півсторіччя. Доступ до найновіших досліджень у сфері військових технологій — це єдине реальне джерело подолання технічної відсталості української армії, бо власна економіка України така слабка, що не дає на це жодних шансів.

До 2014 року не було жодних кроків, навіть розмов, щодо набуття Україною статусу MNNA, але війна з Росією і втрата десятої частини власної території примусили наших політиків протерти очі і глянути на реальне життя. Повний ігнор змінився на невиправдану ейфорію: наприклад, у вересні 2014 міністр юстиції Петренко заявив, що вже в поточному році Україна отримає статус MNNA. Підставою для оптимізму була підтримка ідеї в Конгресі США, але Президент Обама цю ідею не підтримав, і на зустрічі з Порошенком у вересні 2014-го відмовив йому у проханні приєднати Україну до країн MNNA.

Протягом 2015-2016 років це питання перебувало в дипломатичній тиші, яка була порушена тільки раз, восени 2016 року: міністр оборони України Полторак повідомив пресі, що є завдання Президента України працювати в напрямку MNNA, але жодного слова не сказав, що ж саме робиться, крім переговорів з Міноборони США. У березні 2017 року Верховна Рада знов привернула увагу до цієї ідеї та прийняла звернення до Конгресу США про надання Україні статусу MNNA. Але відтоді вже минуло більше року без будь-яких зрушень.

MNNA не передбачає військового захисту, але з деякими країнами MNNA такі умови передбачені двосторонніми договорами, наприклад, з Південною Кореєю. Деякі з цих двосторонніх угод уклали задовго до того, як правовий механізм  MNNA був оформлений законодавчо (це сталося тільки в 1989 році). Тому, крім загальних преференцій для MNNA, перелічених вище, двосторонні договори можуть передбачати набагато більшу військову й економічну підтримку союзників.

Південна Корея як приклад

Договір про оборонну співпрацю між США і Південною Кореєю був підписаний ще 1953 року. У договорі було записано, що «кожна сторона визнає, що збройна атака на будь-яку з сторін… буде вважатися загрозою для свого власного миру та безпеки». Згідно договору, США розмістили в Кореї свої війська, чисельність яких у різні роки після Корейської війни коливалася від 30 до 70 тисяч вояків. Війська Південної Кореї на підставі цього договору брали участь в американських війнах у В’єтнамі та в Іраку. У 1978 році Південна Корея та США утворили об’єднане військове командування, яке розташоване в Сеулі й очолюється американським генералом.

Досвід Кореї дуже показовий, бо він наочно демонструє економічні та соціальні наслідки двох протилежних стратегій національної безпеки: ядерна зброя в Північній Кореї та союз зі США в Південній. Напередодні Корейської війни, яка призвела до розколу країна навпіл, північна частина була значно більш розвинута економічно, ніж південна. Через шість десятиріч окремого життя Південна Корея має приблизно вшестеро більшу економіку, ніж Північна. Про рівень життя, демократії та свободи в цих двох країнах годі й казати, їх навіть порівняти складно, бо між ними вже прірва.

Військовий союз США та Південної Кореї був лише частиною ширшого політичного, економічного, культурного співробітництва країн. З часу підписання договору про оборону США двадцять років надавали Південній Кореї економічну й технічну допомогу. Вона припинилася лише в середині 1970-х років, коли Південна Корея вже могла сама бути донором у спільних програмах допомоги третім країнам. Зараз Південна Корея є одним із найбільших джерел інвестиційного капіталу для США.

За два десятка років (1953-1973) США надали корейцям близько 4 мільярдів доларів безповоротної допомоги (це в цінах того періоду!), з них ¾ було надано в перші 15 років, що становило 60% усіх інвестицій в корейську економіку того періоду. У другому десятиріччі цей рівень впав до 20% всіх інвестицій, але й це було більше 4% ВВП Південної Кореї. Крім грантів, Південна Корея отримувала від США кредити за зниженими пільговими ставками, які йшли на покриття критично необхідного країні імпорту.

Поєднання допомоги, дешевих кредитів і політики національного розвитку, яку з 1962 року започаткував президент Пак Чон Хі, призвели до економічного дива: з середини 1960-х років почався швидкий розвиток економіки Південної Кореї, який нині зробив її однією з найбільш інноваційних економік світу.

Відносини США і Південної Кореї не завжди були безхмарними, політична та економічна напруженість виникала неодноразово. Наприклад, США з великою засторогою сприйняли військовий переворот 1961 року, який привів до влади Пак Чон Хі (слід сказати, що США завжди з засторогою відносяться до націоналістичних лідерів), та його ініціативу посилення авторитаризму в 1972 році. Значні проблеми викликав великий дисбаланс взаємної торгівлі, що виник у середині 1980-х років, коли Південна Корея перетворилася на потужну економіку, для якої ринок США став економічним партнером №1. Невдоволення Південної Кореї викликали наміри президента Картера вивести американські війська з Кореї.

Але попри всі ці й подібні епізоди Південна Корея була й залишається однією з найбільш проамериканських країн світу. Це стосується не лише політиків, а всього населення, понад половину якого завжди схвально ставилися до США і до присутності американських військ на корейській території.  Якщо взяти по відношенню до чисельності населення, то саме південнокорейські студенти посідають перше місце серед іноземних студентів американських університетів.

Приклад Ізраїлю

За час існування Ізраїлю США надали йому військової допомоги більш ніж на 130 мільярдів доларів (у сучасних цінах), що становить майже два мільярди доларів у середньому на рік (для порівняння – Україна зараз витрачає на свою армію близько трьох мільярдів доларів на рік). Останній документ про допомогу, підписаний 2016 року, передбачає надання Ізраїлю 38 мільярдів доларів за 10 наступних років.

При цьому США та Ізраїль юридично не мають договору про військовий союз! Усі ці шалені мільярди Ізраїль отримує на підставі MoU (Memorandum of Understanding), тобто документів, які не підлягають затвердженню в Сенаті США. А є ще й спільні програма щодо розробки ракетного озброєння.

Подивимось, наприклад, на Договір про стратегічне співробітництво між США та Ізраїлем, укладений за часів президента Рейгана у 1981 році. Юридично це не договір, а теж MoU, але подивіться на його базові положення:

  • Сполучені Штати та Ізраїль створюють комітет, який організовує спільні військові навчання та забезпечить використання ізраїльських портів Шостим флотом США.
  • Ізраїль погоджується на розміщення на своїй території озброєння та техніки для використання американськими силами швидкого реагування.
  • Сполучені Штати відновлюють поставку до Ізраїлю касетних бомб.
  • Ізраїль за часткової фінансової допомоги США створює виробництво винищувальних літаків Lavi (які він міг вільно експортувати).
  • Американська допомога Ізраїлю для військових цілей збільшиться на 425 мільйонів доларів США на рік.
  • Ізраїль та Сполучені Штати укладають торговельну угоду, яка б дозволила безмитний імпорт та експорт обох країн, надаючи Ізраїлю преференційний режим порівняно з іншими торговельними партнерами США.

У Меморандумі 2001 року (за президента Клінтона) передбачалося, між іншим, збільшити щорічну військову допомогу з 1,8 мільярда до 2,4 мільярда доларів.

Шляхом таких Меморандумів за 70 років маленький Ізраїль створив одну з найсильніших армій у світі, бо три чверті з 130 мільярдів доларів допомоги були витрачені на закупівлю найновішої зброї у США. Ось лише деякі факти щодо оснащення армії Ізраїлю американцями:

  • Більше 250 винищувачів американського виробництва, в тому числі F-35
  • Близько 60 бойових гвинтокрилів, в основному Apache
  • 8500 одиниць бронетанкової техніки
  • Більше 1000 одиниць ракетної техніки (наприклад, 200 штук ракет Stinger)
  • Протиракетна система Arrow, вартістю більше 300 мільйонів доларів (до речі, Arrow — це спільна американо-ізраїльська програма, бюджет якої приблизно дорівнює річному воєнному бюджету України)

Ви можете щось подібне навести з практики НАТО?

Що треба зробити нам

Навряд чи США погодяться розмістити десяток дивізій вздовж нашого кордону з Росією, але якомога тісніша співпраця зі США є єдиним реальним зовнішнім засобом безпеки України. Ані НАТО, ані тим більше ЄС, який про спільні військові програми лише мріє, нічого подібного запропонувати не зможуть, принаймні в найближчому майбутньому. Це реальна ситуація, яка не залежить від того, чи Обама, Трамп, або ще хтось буде президентом. Аргументи на користь цього не залежать від персоналій та поточних ситуацій.

  • Наш ворог на багато років — це Росія, бо для неї саме існування незалежної України є неприйнятним. Для Росії ворогом №1 були і залишаються США, бо США є єдиною силою у світі, яка може протистояти російським ядерним гопникам. Хоча б з цього, природним союзником для нас є США.
  • Росія не має на США ніякого економічного впливу, на відміну від величезного впливу, який вона має на країни ЄС. Тому звичні для Росії інструменти шантажу, залякування та підкупу не мають у відносинах з США ніякого економічного підгрунтя, але мають усі шанси бути успішними у відносинах з ЄС. Нам потрібен союзник, який природно стійкий до російських інструментів та методів впливу.
  • Військова міць США незрівнянна з іншими членами НАТО: військовий бюджет США зараз вдвічі більший військових бюджетів усіх інших країн НАТО разом. Тобто, НАТО без США ніщо, США без НАТО все одно найбільша у світі військова сила. Нашим союзником має бути найбільша військова сила світу.
  • Економіка США не просто найбільша у світі, це найбільш інноваційна економіка світу. Всі найбільші технологічні компанії світу знаходяться у США. В цій країні народилося 43% нобелевських лауреатів, а якщо врахувати, скільки з них працювали у США, то вийде, що їх більше, ніж лауреатів з решти країн світу. Нашим союзником має бути найсильніша й найбільш інноваційна економіка світу.
  • Процедура ухвалення рішень у НАТО і США відрізняються як небо від землі: в НАТО треба роками узгоджувати консенсус майже трьох десятків країн, деякі з них просто зараз ворожі до нас і підігрують Росії, а в США можна отримати зброї на мільярди доларів навіть без міжнародного договору, просто рішенням уряду.

Висновок: щоб вистояти в нерівній боротьбі з Росією (військово й економічно), ми маємо прагнути не до НАТО, а до найтіснішого союзу зі США. У рамках двосторонніх відносин з США можна отримати значно більше і значно швидше, ніж від НАТО.

''отсканируй
и помоги редакции

'''